НАЦІОНАЛЬНО- ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ
2017/2018 НАВЧАЛЬНИЙ РІК
Виставка-конкурс "Скарби рідного краю
З 1 - 10 грудня, в залі нашої школи, проходила виставка-конкурс декоративно-ужиткового мистецтва «Скарби рідного краю». Вона проводилась із метою виявлення й підтримки юних умільців, майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, розвитку й популяризації народних ремесел серед дітей та учнівської молоді. На виставку було представлено багато різноманітних робіт. Виставку мали можливість оглянути всі бажаючі. Роботи переможців (Велісейко Наталії, учениці 9 класу (декоративний розпис) та Андрієнко Валентини, учениці 8 класу (витинанка)) направлені на районний етап виставки-конкурсу.
28 листопада - минає три роки з дня загибелі А.П.Сніжка
Цього дня вшанувати память загиблого героя прийшли голова села Йовенко О.В., секретар Воровська Л.І. , учні та вчителі школи. Адже дякуючи таким героям наші діти незнають, що таке війна. Ми завжди будемо памятати і вчити наших дітей, що захищають кордони нашої країни найкращі сини та доньки України.
Ми всі в жалобі схиляємо голови перед всіма синами України, котрі віддали свої життя за встановлення миру в державі. Зокрема, кожному з нас варто усвідомити, що поряд з нами, на нашій землі не лунають постріли тільки завдяки зусиллям наших солдатів та патріотів, таких, як був Анатолій, котрі не дають терористичній чумі поширитися зі Сходу в глибину країни.
Пам'яті жертв голоду-геноциду 1932-1933 pp. в Україні
В історії українського народу є трагічні сторінки, що примушують стискатися людські серця. Одна з таких сторінок – Голодомор 1932-33 років.
З метою гідного вшанування пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного тоталітарним режимом Сталіна та донесення об’єктивної інформації про трагічні події української історії в 1932-33 роках, у Соснівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів були проведенні виховні години «Голодомор – трагедія України» “, літературно-музична композиція «Геноцид в Україні», літературна виставка «Україна пам’ятає». Учні, вчителі та всі присутні пам’ятаючи про незламність духу українського народу вшанували хвилиною мовчання світлу пам'ять невинно – убієнних жертв справжнього геноциду в Україні та долучилися до акції «Запалили свічку пам’яті».
Учні підготували презентацію «Говорять свідки» про найважчі спогади очевидців тих подій. Найстрашніше було дивитися на маленьких дітей, їхні животики від голоду були роздуті, а кінцівки висохли і вони були схожі на скелетів. Згадали старожили такий випадок, коли доведена до відчаю мама хоронила своїх ще живих, але виснажених голодом дітей. Але разом з тим говорять, що такого страшного голоду, як пережили інші села району в Соснівці не було, завдячуючи тодішньому голові колгоспу А.Пісоцькому.
« Минуле не належить нікому, - писав Володимир Маняк в передмові до книги "33-й: Голод". – Воно – надбання нинішнього і грядущого поколінь, тільки залишаючись таким, захищеним від монополізму, воно здатне бути дійовою силою у відверненні нових помилок і злочинів, нових спалахів насильства та збудників до братовбивства".
Голодомор назавжди змінив хід історії українського народу та долю українців. Хай у кожній оселі, у кожній родині пам’ятають ці страшні сторінки українського народу.
Всеукраїнський радіодиктант національної єдності
У День української писемності та мови учні нашої школи теж приєдналисяя до написання Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності.
Малюнки для воїнів АТО.
Попри усі труднощі, які випали на долю нашої України –неньки, наш народ вражає своєю згуртованістю, небайдужим ставленям до біди інших. Нині доброчинність і чуйність людей є в усіх сферах життя. Волонтери стали справжніми ангелами-охоронцями для багатьох громадян, що потребують допомоги. Не стоять осторонь й педагогічній та учнівський колективи Соснівської школи. Спільно з жителями села учні та вчителі передали військовим, які перебувають на лікуванні в Київському військовому шпиталі, власноруч приготовані смаколики. Діти з великим ентузіазмом створювали для захисників свої малюнки. Вони щиро вірять, що їх малюнки підбадьорять воїнів, і додадуть їм сил для скорішого одужання. Сподіваємося, що наша, хоч і маленька, але підтримка додасть воїнам наснаги та впевненості у тому, що вдома їх чекають, що про них думають, а дітям додасть розуміння того, що Україна є неподільною державою, де живуть справді щирі, чуйні люди, здатні творити добро, що є люди , які заради їхнього мирного майбутнього готові віддати життя.
НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ
Доля, що покликала під кулі.
Хотів ти кохати, радіти і жити,
Та доленька зла
Тебе не питала, не попереджала,
А зараз – імла…
Страшна звістка, що прилетіла зі сходу нашої країни в кінці листопада, 2014року, примусила стиснутись від болю чи не кожного жителя нашого маленького села Соснівка. Загинув наш односелець Анатолій Сніжко.
Здавалось сон,жахлива помилка , але ж ні, то була страшна та гірка правда. Не стало Анатолія 28 листопада, не стало сина, чоловіка, батька, брата, не стало просто друга, товариша, кума. Минули вже сороковини з дня його похорон , але не можливо усвідомити та перепустити крізь власне серце цю втрату.
Його доля повинна була бути щасливою, адже мав він все: гарну та люблячу дружину, красуню доньку, яка так схожа на тата, маму, що оберігала його від всяких негараздів, чи не найбільше з усіх своїх трьох дітей, люблячих брата та сестричку. Він мав велику жагу до життя і праці, мав надію та впевненість у завтрашньому дні: почав будувати новий великий дім, старався все зробити, як в народі кажуть «на совість», адже мав золоті руки та веселу вдачу. В цьому році йому виповнилося б 40 років, йому б ще жити, любити та …не дожив, не долюбив, не побачить весільного вбрання донечки, не пограє з онуками … Кажуть , що людина є творцем своєї долі, але іноді життєві шляхи ведуть нас до своєї долі. Так мабуть судилося Анатолію, загинути в бою за Батьківщину.
Як і кожен з нас, десь він робив помилки, в чомусь мав свої переваги, але мав сильну волю та відповідальність перед своєю родиною, перед своєю країною. І коли біда чорним вороном закружляла над Україною, він не вагаючись пішов на схід захищати її кордони не зрадивши присязі бути вірним своїй Батьківщині. Не кожен з нас здатен на такий вчинок.
Його смерть велика трагедія для всього села, рана, яка ніколи не заживе у серці матері та рідних людей Анатолія. Для всіх нас він герой, що загинув за наш спокій, за світле майбутнє наших дітей та онуків, щоб вони ніколи не пережили того страхіття, що бачать зараз діти Донеччини та Луганщини. В нашій пам`яті він назавжди залишиться молодим та гарним зі щирою посмішкою на вустах. І ми просто зобов’язані назавжди увічнити у своїй пам’яті тих, хто став на захист нашої держави. І ми маємо докласти всіх зусиль, щоб у майбутньому житті українському народу ніколи не довелося відчути всі жахіття війни.
Спокійно спи, брате, Герою і друже,
Нема вороття…
І після боїв, з побратимами броні
Навіки спочинь…
Вам вічная пам`ять і вічная слава
Хай буде. Амінь.
